Остання хлібина: пам’ять, що об’єднує покоління
Це остання хлібина, остання…
Очі горем налиті вщерть,
Батько й діти не їли зрання,
Це остання хлібина, остання.
Після неї – голодна смерть…
Четвертої суботи листопада ми вшановуємо пам’ять про мільйони людських життів, які Україна втратила через Голодомор і масові штучні голоди.
Напередодні в навчальному закладі відбулася відкрита виховна година до Дня пам’яті жертв Голодомору. Перегортаючи скорботні сторінки достовірної народної пам'яті, присутні відчули страшні переживання українського народу в 1932-1933 роках, які ще довго-довго будуть передаватися з покоління в покоління. Присутні поділилися переказами рідних про часи голодоморів, які зазнали українці.
У результаті Голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. Одним із ключових документів штучно створеного Голодомору став так званий «Закон про п'ять колосків», яким заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)».
За даними вчених, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерла понад половина населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донецькій і Луганській області – у 3–4 рази.
У хвилині мовчання присутні схилили голови в скорботі перед невинно убієнними голодом. А 23 листопада о 16:00 год. в мільйонах домівках були запалені вогники, як вияв нашої скорботи, пам’яті і віри у майбутнє.
