Ніколи не минеться мода на хустки
Україна - золота і чарівна сторона. Край, у якому почалося наше щасливе життя. Тут жили наші батьки, діди і прадіди, тут корінь українського народу, який сягає у глибину століть. А знати свій народ – це знати мамину пісню, пам’ятати батьківську хату, знати бабусину скриню, з трепетом брати в руки речі, які є в ній, і берегти їх, як реліквію.
У кожній родині є свої реліквії. Для кожної людини є найріднішим батьківський дім, і все те, що є в ньому, рідне і знайоме до болю. Раніше, у хатах займала почесне місце піч, яка була годувальницею, а ще скриня, яка виглядала дуже таємниче, бо там знаходився найцінніший скарб родини.
7 грудня у Всесвітній день української хустки у Шосткинському ВПУ говорили про одну цінну річ, яку дістали зі скрині музею. Це – хустка.
Квітчаста хустина
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо й райдуги на ній,
Мов берегиня вроди хустка
Здавен на нашій стороні
Та – нареченим на щастя,
Та – на добро матерям,
Вічний дарунок – хустка квітчаста,
Знана вітрам і стежкам.
Жінки, дівчата і дівчатка Шосткинського вищого професійного училища долучилися до флешмобу «Ніколи не минеться мода на хустки», продемонструвавши всі стилі та відтінки української реліквії.
У музеї закладу відбулося ціле дійство: лунала українська пісня, проводилися майстер-класи з техніки пов’язування хусток, звучали ліричні вірші про красу жінки в хустці, ще й варениками пригощали, виготовленими майбутніми кухарями училища. Свято пройшло у теплій, щирій атмосфері, по-сімейному, як має бути у справжній українській родині.
Хустина була завжди символом прихильності, любові і вірності в коханні, символом прощання і скорботи. Упродовж століть хустка була в Україні найдорожчим подарунком, який уособлював для кожної людини рідну Україну, рідний дім, рідну матір.
Де ж вона сьогодні – щира українська хустка? Хочеться, щоб вона стала не просто модним аксесуаром, а одним із національних оберегів.
