Мова єднає націю
Плекаймо, браття, нашу мову солов’їну,
Пора прийшла чужим на двері показати.
Бо доказали ми, що любим Україну,
І мову знаємо, і вмієм воювати.
Плекаймо, браття, наше слово українське,
Бо в ньому корінь ще від древньої Русі.
Та осквернилось, бо вплелось в нього чужинське
І довго суржик споживали ми усі.
Плекаймо, браття, те дароване від Бога,
Що нас єднає, цементує в моноліт.
З своєю мовою в Європу нам дорога,
Ми словом нашим ще розбудимо цей світ.
21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з того, чим може гордитися наш народ.
Сьогодні світ знає, що державність мови є універсальною формою єднання людей в одне ціле, в один народ. Це важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни.
У день святкування Міжнародного дня рідної мови у Шосткинському вищому професійному училищі було святково, щемно, творчо, натхненно, піднесено. Гуртківці закладу організували флешмоб «Наша мова єднає націю», до якого долучилися і здобувачі освіти, і педагоги.
У цей день працювала літературна кав’ярня: «Мова солов’їна із серденька ллється». Меню кав’ярні було не зовсім звичайне, страви у ньому дуже смачні, а головне – корисні, додали не зайвої ваги - лише мудрості, знань, отримані калорії – задоволення, насолода, відпочинок серцем і душею. На засідання завітали почесні гості: завідуюча філією бібліотеки Тетяна Бакун та мама загиблого героя-випускника Світлана Кондратенко.
Головною стравою кав’ярні було художнє слово.
Що таке поезія?
Хто її знає?!
Хто каже – правда,
Інший – краса,
Емоція – твердить третій,
Мудрість – говорить четвертий,
Безкрайність – гадаю я.
Поезія – ?
Як це – писати поезію? Звідки брати образи? Що служить поштовхом до написання віршів? Що є творчою музою? - на ці та багато інших питань шукали відповіді учасники зібрання.
Митці, аматори, поети-початківці, бібліотекарі, педагоги та учні разом намагалися осмислити сенс буття, шукали рими, читали улюблені поезії, презентували власні. Усі ми різні: за віком і статтю, поглядами і вподобаннями, але об’єднує нас усіх – любов до слова.
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..
Змінюються часи і влада, змінюється життя і людський світогляд. Але незмінними залишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою злишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.
Тож збережімо духовний заповіт наших предків - любити свою землю, любити рідне слово. Адже ми хочемо, щоб нас поважали, а для цього, як писав Борис Грінченко, насамперед треба бути українцями «думкою, мовою, ділом».
А яка ж кав’ярня без компліментів від клієнтів і смачних тістечок, виготовлених руками наших учнів.
Чекаємо нових порцій приємних вражень і знань на наступних засіданнях літературної кав’ярні.
