Мистецькі посиденьки: О мово моя, душа голосна України!
До Міжнародного дня рідної мови
21 лютого – свято унікальне. Винятковість його у тому, що воно є і спільним, і водночас вузько родинним для людей, яких об’єднала спільна історична доля в єдиній моноліт – народ. Це свято – Міжнародний день рідної мови.
У святому письмі сказано: «Спочатку було слово». Немає народу, байдужого до рідної мови, до своєї землі, тієї, на якій він народився й живе. Немає в жодній мові й нерідних слів. Батьківська хата, материнська мова, рідна земля – словосполучення, що несуть у собі величезний почуттєвий заряд…
Чим для нас є рідна мова?! Засобом комунікації? Національним атрибутом?
Мова – одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію. Бувають такі ситуації, коли навіть звучання рідного слова стає причиною особливого душевного стану, емоційного збудження будь-якої людини, не кажучи вже про тих, хто наділений емоційно-образним баченням світу. Мова – це найважливіший засіб людського спілкування.
У Шосткинському ВПУ у межах проведення тижня гуманітарних наук та з нагоди свята відбулися мистецькі посиденьки. Любителі художнього слова насолоджувалися лексичним багатством мови, її виражальними можливостями, гнучкістю, мелодійністю.
Учасники заходу не ставили за мету дослідити історію свята чи вивчити факти тернистого шляху рідного слова ( залишили це історикам), а всі разом, і дорослі, і учні, блаженствували від краси і глибини Берегині роду людського – рідної мови!
Учні-читці своєю Молитвою про мову продемонстрували, що державність мови є універсальною формою об’єднання людей в одне ціле, в один народ. Це важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни:
- Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці,
що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! - Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
На посиденьки завітали Наталка Полтавка і Возний, Мавка і Лукаш, які своєю аматорською грою зачарували всіх присутніх. Глибинно, щиро, відверто, з відкритим серцем і душею спілкувалися літературні персонажі, доносячи до присутніх красу мовного океану.
Оповідання «Перший поцілунок», кожне слово якого починалося на одну і ту саму букву, розкрило, що тільки українська мова має такі унікальні можливості.
…Художнє слово, українська пісня, театральне мистецтво об’єднали училищну родину, і всі разом МИ довели, що мова має значення!
Ми не маємо права втратити той діамант, який відшліфували для нас наші пращури.
