Урок-пам’ять у Шосткинському ВПУ
Зустріч з ліквідаторами наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Чорнобиль… закутий колючим парканом.
Чорнобиль… згадаємо знову і знов.
Це місце окутане темним туманом,
Колись панували там ніжність й любов.
14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Це день мужніх та самовідданих людей, подвиг яких не можливо переоцінити.
Події 30-річної давності ніколи не зітруться з пам’яті ні сучасних, ні наступних поколінь. Ця катастрофа є болем для всієї України. І тепер не лише в квітневий день 26 числа, а і в грудні вже стало доброю традицією вшановувати пам’ять тих, хто пожертвував своїм життям, захищаючи нас від атомного лиха. Адже саме в цей день, 14 грудня, було завершено будівництво саркофагу.
Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили всі, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху на четвертому енергоблоці атомної станції.
У стінах ДПТНЗ «Шосткинське вище професійне училище» відбулася зустріч з очевидцями трагедії, які брали участь у ліквідації аварії. До закладу завітав голова громадської організації «Інвалідів та учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Союз чорнобильців України» у Шосткинській громаді Ожоганич Василь Іванович із соєю командою: секретар ради громадської організації Ярошенко Михайло Григорович, член організації Семененко Елисій Степанович.
Вони були серед перших... Коли їм у 1986 році сказали: "Треба”, вони нічого не питали, зібрали наспіх свої речі і поїхали в "зону". Працювали. Кожен з них поруч з тисячами інших робив там свою звичну справу.
Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха...
Час не загоїв чорнобильських ран, не стер у пам’яті важкі й героїчні події, гості з болем у душі згадували ті страшні моменти свого життя: «Лише марлева пов’язка «Лепесток», реактор на відстані 8 км, забруднена територія, головний засіб захисту - люди».
Ліквідатори принесли з собою фотографії, речі, навіть дозиметр, яким вимірювали радіацію у далекому 86, з якого ще доносився стукіт.
Відбувся ще один урок мужності. Наслідки цієї трагедії ми будемо відчувати ще багато років. Ми повинні пам’ятати про героїв – чорнобильців. Чорнобиль не має минулого часу.
Пам’ять... саме вона є рушієм еволюційного поступу в майбутнє й оберегом найвищих загальнолюдських цінностей. І якщо весь народ пам’ятатиме свою історію, він заслуговує на повагу, він вартий того, щоб дивитися у майбутнє.
Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю. Священна пам'ять про всенародний подвиг ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках.
Чорнобильський вітер по-душах мете,
Чорнобильський пил на роки опадає,
Годинник життя безупинно іде...
Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає.
