«На крилах його поезії»: У Шосткинському ВПУ пройшов поетичний ранок пам’яті воїна-поета Василя Кондратенка
Доля….А що таке це?
Ніхто сказати так не може прямо.
Але говорять, що можливо це:
“Судилось що - того не минувати!”
А я скажу, що кожен може
Сам написати свою долю.
Так напиши свою ти долю
І як написано зроби.
(Василь Кондратенко)
19 грудня, напередодні дня народження випускника, Героя та митця Василя Кондратенка, у стінах його рідного навчального закладу відбувся зворушливий захід — поетичний ранок «На крилах його поезії. Пам'яті Василя Кондратенка: Воїн. Поет. Син». Урочиста подія зібрала разом маму загиблого, педагогів, студентів та почесних гостей, аби вшанувати пам'ять людини, чиє життя обірвалося у 2014 році за свободу України, але чиє слово продовжує звучати сьогодні.
Захід розпочався під тихий інструментальний супровід у виконанні Даниїла Черненка й продовжився хвилиною мовчання на вшанування пам'яті про Василя та всіх полеглих Героїв України, які віддали своє життя за наш мир і свободу.
Важливою частиною заходу стала «культурна репатріація» спадщини поета. Символічним та знаковим є те, що шлях цієї творчості до читача триває вже понад десятиліття: перше видання поетичної збірки Василя відбулося ще у 2015 році. І ось тепер, через 10 років, з’явилася україномовна версія його творів, переклад якої виконала Наталія Шатських, організатор заходу. Вклавши у кожне слово глибоку пошану до автора, пані Наталія презентувала цю особливу збірку пані Світлані, матері Героя. Цей момент слугував шляхетною місією повернення поета додому, до рідного слова.
Образ Василя — сором’язливого та доброго юнака, який любив працювати руками, а на останній парті тихенько створював свої перші поетичні рядки, зафіксований в часі, згодом перетворився на поетичну спадщину.
Студентки закладу освіти - Альона Литвинова та Вікторія Понікаровська, Єлизавета Шлюєва та Катерина Локтюшина, декламували поезії про дитинство, дружбу, про рідну Полтаву та тугу за рідним домом, які перетворилися на місток у мирне минуле.
Найпочеснішим гостем заходу була мати Героя — Світлана Василівна. Її слова про сина сприймалися як найцінніший і найважчий емоційний момент. Особливим, живим подарунком для не виявилася маленька рослина лимона. Цей тендітний паросток втілив у собі символ продовження життя, тепла та світла, яке Василь залишив після себе. Як і поезія автора, це дерево потребує турботи, але здатне дарувати плоди і нагадувати про незгасну силу природи та любові. Окремим символом незламності послужив подарунок від воїна та майстра Ігоря Пилипенка, який через мистецтво пірографії знайшов шлях до зцілення: він подарував Світлані Василівні випалений на дереві портрет її сина та ікону Божої матері з немовлям.
Музичним подарунком поетичного ранку стали виступи Ігоря Давискубова та Ольги Гребенник. У їхньому виконанні на скрипках прозвучала легендарна «Мелодія» Мирослава Скорика та музика Чарлі Чапліна “Вогні рампи”, що викликали у присутніх справжні «мурахи по шкірі».
Особливістю заходу виявилося поєднання традицій та інновацій: за допомогою штучного інтелекту вірші Василя перетворилися на пісні, що підкреслили актуальність його думок навіть через десятиліття, а світлини усміхненого Василя «ожили», ставши відеоспогадом, який побачив світ, зберігши для історії його щиру посмішку.
Своєрідною епітафією та головним меседжем ранку стали слова Василя про силу людського вибору, які декламувала Анжела Приходько: «А я скажу, що кожен може сам написати свою долю… Так напиши свою ти долю і як написано зроби».
Заступник директора з навчально-виховної роботи Наталія Скомороха наголосила на важливості гуманізму, який пронизував усю творчість поета-воїна, закликаючи кожного “любити життя і жити кожен день, як вперше”.
На завершення присутні поділилися відчуттями: надія, щемливість, світла печаль. Учасники зазначили: «Атмосфера проникла до самої душі. Вірші Василя відтворюють надважливі моральні цінності у цей важкий для нас час. Це вагомий внесок у пам'ять, яка повинна жити, особливо серед молоді». Поетичним заповітом постали рядки Любові Осадченко, поетеси за покликом серця: «Як дар, цінуй своє життя, йому не буде вороття».
Поетичний ранок завершився, але світло, залишене Василем Кондратенком, продовжує жити у відгуках, думках та серцях його земляків.
Василь сьогодні повернувся до нас — не лише як воїн, що тримав щит над країною, а й як поет, що тримає щит над нашою культурою та мовою. Його вірші стали нашою пам'яттю, а його життя — нашим дороговказом.
Кожна згадана історія, кожна сльоза матері, кожна висаджена на його честь рослина і кожне слово, перекладене рідною мовою, — це цеглинки у фундаменті нашої незламності. Світла пам’ять Василю Кондратенку. Герої не вмирають! Справжній Герой живе в наших серцях доти, доки ми пам’ятаємо його слово. Він стає частиною нашої історії, рядками в книгах і мелодіями, що пронизують душу. Герої не вмирають, бо вони стають частиною нас самих, нашого сумління та нашої сили.
